"Мужність і відвага крізь покоління"

Тема: Мужність і відвага крізь покоління

Мета: формувати почуття патріотизму, духовності, національної свідомості, любові до свого народу, його історії, гордості за минуле на основі героїчних прикладів історії нашої батьківщини; виховувати громадянина, патріота, поважаючого подвиги старшого покоління.

Хід виховної години

Ведучий

 Протягом всієї багатовікової історії нашої Батьківщини народ вище за все цінував вірність Вітчизні, мужність і відвагу героїв, які боролися за торжество добра і справедливості, і тому кожен рік  ми відзначаємо свято – День захисника Вітчизни. Цьому святу ми і присвячуємо сьогоднішній семінар. А епіграфом до нього візьмемо слова воїна-афганця, бойового офіцера, який 23-річним пішов в небуття:

Ты страна моя, моя Отчизна…

                                                                              Если нужно, не жалея жизни,

                                                                             За тебя – в атаку поднимусь!

А. Стовба

 Всі ми народилися в найпрекрасніших куточках планети Земля. Але всіх нас об’єднує одна географічна назва, всіх нас об’єднало одне слово – Україна! Українська земля… Де є краще? Де є миліше?

       Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови  гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів. Гарантом національної безпеки України виступають боєздатні Збройні Сили, побудовані за принципом оборонної достатності. Збройні Сили є необхідним атрибутом держави і виконують її

найголовнішу – захисну – функцію.

Сьогодні строкова військова служба відповідно до Конституції та Закону України “Про загальний військовий обов’язок” є почесним обов’язком кожного громадянина (чоловічої статі).

Хоча, потрібно зауважити, що багато службових посад в армії займають жінки і їх кількість з кожним роком зростає. Тому це свято стосується всіх, це свято України!

Ніщо не виникає на порожньому місці. Має свою передісторію і українська армія.

Частина І. Княжа доба

Учень 1.
       На початковому етапі східнослов’янської цивілізації воєнна організація була родоплемінною. Саме рід дбав про зброю та воєнне спорядження, забезпечував охорону осель, городів від ворогів. Не було ніяких рангів чи ступенів. Керував вояками воєвода або князь. У ІІІ – ІV століттях давньослов’янське військо мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну. Однак, слов’янські воїни дивували всіх своєю сміливістю.
       У часи Київської держави військо складалося з дружини князя та народного ополчення. Члени дружини мали вірно служити князеві, бути готовими з ним йти на війну. Князі утримували дружинників, платили грішми, давали землі. Другою частиною війська було народне ополчення – воїни. До ополчення приймали міський люд, селян – хліборобів. При цьому до боротьби з ворогом залучали всіх, незважаючи на вік, озброєність, досвід.

Учень 2
        За княжої доби були два основні роди війська: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис. Стрільці – лук і стріли. Головною ударною силою виступала важкоозброєна піхота. Кінноту вперше використали князі Олег та Ігор у Х столітті в походах на Візантію, на греків. Бій з ворогом починав князь, першим кидали спис. Коли списи ламалися, бій продовжували мечами. Лучники із-за мурів міста обстрілювали ворога. З часом піхота поступилася місцем кінноті. Після того, як кіннота здобувала перемогу, піхота закінчувала битву: розбивала залишки ворога, захоплювала бранців у полон, забирала здобич, зброю. Збиралося військо за наказом князя, оскільки не було на той час постійним. Спеціальні військові навчання у війську не проводились.
       6 грудня 1240 року закінчилась історія княжого Києва, поховавши під руїнами Десятинної церкви останніх захисників свого міста. Могутня Київська Русь перестала існувати, а для її народу почалася епоха двохсотлітнього татарського рабства. Втративши можливість себе захищати, Київська Русь втратила свою державність. Хоча спроби відновити суверенітет були неодноразовими. Згадаймо хоча б Галицько-Волинське князівство і славного Данила Галицького.

Частина ΙІ. Козаки – визволителі українського народу.

Ведучий.

        Наша Україна – чудовий куточок планети. У нас родючі землі, великі ліси, могутні ріки й моря. Широкі лани прикрашають нашу привільну країну. І тому-то на наш край, на наші “тихі води, ясні зорі” неодноразово зазіхали вороги: турки, татари, поляки. Вони хотіли підкорити собі нашу Батьківщину, володіти її безмежними просторами. Вони руйнували, палили села і міста, забирали в полон українських дівчат, міцних хлопців, яких потім продавали на невільницьких ринках, а старих людей просто безжалісно вбивали. Плач і стогін стояли над рідною землею. Але український народ не корився лихим нападникам, мужньо боровся проти них. У цій боротьбі особливо відзначилося козацтво.

Учень 3.

     Страшна епоха Золотої орди, Кримської орди.
Щороку з України забирали в орду кожного десятого хлопця й десяту дівчину…
       Від татарських нападів народ почав тікати з пограничних місць у глиб України, а на межі з татарщиною залишилось вільне Дике поле, яке сягало аж по сучасну Київщину.

А коли в Україну прийшли польські порядки, багато сміливців почали тікати на вільні землі Дикого поля. Молоді українці вирушали ватагами зі зброєю, обирали отамана,

будували курені та січі від можливих набігів татар.
        Життя на “вольниці” без пана і хлопа дедалі більше вабило молодих людей. А коли їм вдавалося відбити бранців і награбований товар – щастю не було меж. Отож поступово самоорганізовані козаки ставали захисниками рідного краю. І в 16 столітті Дмитро Вишневецький своїм коштом разом з козаками будує на Хортиці фортецю – перший козацький бастіон захисту від завойовників. Для змученого віками народу України Хортиця стала символом боротьби за незалежність.

Учень 4.
Козацьке військо впродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям, яка боронила свою землю і український народ від загарбників. Запорізька Січ уславилась іменами

Байди Вишневецького, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Сірка, Виговського, Івана Богуна, Максима Кривоноса…

        Всевидющі кобзарі в своїх піснях звеличують сміливість та безстрашність перед ворогом народних улюбленців, “які рубали мечем голову з плечей, а решту ляхів топили водою…”.

        Українська дума – то пісня про героїчну боротьбу за волю запорізького козацтва. Знати нашу історію, дбати про її збереження і вчитися на прикладах мужніх народних героїв любові до Батьківщини і волі – то наше основне завдання.

(Звучить уривок з думи)

        Герої багатьох народних дум вчать нас завжди пам’ятати, хто ми і чиї ми діти; любити і шанувати славну історію нашого народу, бути чесними, сміливими і мужніми, любити свою Вітчизну. І якщо буде в тому потреба – не вагаючись віддати за неї навіть своє життя, як це зробили мужні народні герої, оспівані в думах і піснях.

Вікторина

“Чи знаєш ти добу козацтва?”

1. На якому острові зародилась перша Січ?

(на Хортиці)

2. Яке прізвисько дали січовики Григорію Потьомкіну?

(Грицько Нечеса)

3. Козаки називали Січ матір’ю, а Великий Луг...

(батьком)

4. Як називається трагічний період в історії України в третій чверті 17 століття?

(Руїна)

5. Як називалась січова церква?

(Покрови Богородиці)

6. Чиї образи вишивались на прапорах Січі?

(Спасителя й архістратига Михаїла)

7. До якого лицарського ордену належали козаки Війська Низового Запорозького?

(мальтійського)

8. Яку річ цінували на Січі нарівні з гострою шаблею і добрим конем?

(бандуру)

9. На чиї кошти велось навчання в січових школах?

(Війська Запорозького)

10. Юний січовик-зброєносець у козацької старшини в Україні в XVI-XVIII століттях називався:

(джура)

11. З якою твариною або птахом козаки відправлялись у морські походи?

(півнем)

12. Як називалась бортова гармата на козацькій чайці?

(фальконета)

13. Яку зброю козаки називали “ясною”?    (шаблю)

14. Як називались у козаків розвідники?       (пластуни)

15. Голова козацького уряду. (Гетьман.)

16.Батьківщина пороху – ( Китай ).

17.Скільки служать в армії українські хлопці? ( 1,5 рік )

18.Які є війська в Збройних силах України? ( Сухопутні, танкові, ракетні, пожежні, артилерійські, хімічні,автомобільні, мотострілецькі, військового будівництва  та інші )

19. Коли святкують день Збройних сил України? ( 6 грудня )

20. Без чого десантник – не десантник? (Без парашута )

21. Хто  є  Головнокомандуючим  української  армії? (Президент)

22. Де виставляється пост №1? (біля прапора)

23. Скільки зірок на пагонах капітана? (8, запитання на уважність: не на погоні, де їх 4, а саме на погонах)

24. Капітан 3 рангу це армійський (майор)

25. Під яким кущем сидить солдат в той час, коли йде дощ?  (під мокрим)

26. Коли Міжнародний жіночий день? (8 березня)

26.  Який рід військ носить сині берети?  (Десантні )

Частина ІΙΙ. Рідний край. Велика Вітчизняна війна.

Ведучий. Рідний край, рідна земля, Батьківщина, Україна… які це прості й разом з тим прекрасні і святі слова для нас. Велика і священна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях її кращих синів і дочок. Україна – це споконвічна прадідівська земля. Вона відома усьому світові рясними щедротами, хлібом-сіллю і піснею, багатьма простими українцями, які віддавали нашій Батьківщині свої серця і життя.

 Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне.

Учень 5.

1-й учень. 22 червня 1941 року. Ця дата розділила життя чорною смугою на дві половини: перша – перед війною, а друга – війна. Війна розбила, обірвала багато життів.

 Мільйонам людей назавжди врізався у пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

 Так на світанку всі по-справжньому збагнули значення чорного слова війна.

                                                 У 41 незабутньому році

Із гнізда фашистського Берліну

                                                 Всій Землі, всім людям на біду

                                                 Ринулась зловісная лавина.

 (Раптом чути вибух бомби, гул сирени та свист снарядів.  Запис початку війни.)

       На захист Вітчизни піднявся весь народ, від малого до великого. Багато пішло добровольцями на фронт. Молоді люди дописували собі роки, тільки б потрапити на передову воювати з ворогом, не дозволити йому топтати рідну землю.

       Велика Вітчизняна… Давно заросли травою окопи. Давно сіють пшеницю на землі, яка колись горіла і стогнала. А люди… Людям досі болять рани, завдані війною.

       71 років тому Україна була звільнена від німецько-фашистських загарбників. 71 років тому українську землю перестали топтати чоботи окупантів. 71 рік живе в людських серцях пам’ять про тих, хто в далекому 1941 році став на захист своєї Вітчизни.

       Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війни 1941 – 1945 років. Не щезне з пам’яті людської, не піде в забуття великий подвиг нашого народу – його битва і його перемоги над фашизмом. Хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя за щастя інших?

       4 роки! 1418 днів і ночей! 34 000 годин! 27 000 000 загиблих людей… Якщо по кожному оголосити хвилину мовчання, то країна буде мовчати 46 років.

Учень 6.

      Ветерани відстоювали право на життя не лише свого покоління, а й тих, хто мав прийти згодом – синів, онуків, правнуків. Ота страшна куля, що свистіла по всьому величезному простору Європи, мала ще й фантастичну, дику, фанатичну силу – вціляла і вбивала людей у майбутньому. 62 млн. загиблих у роки війни… 62 млн. ровесників – щонайменше. Вони повинні входити в буйний цвіт життя разом з нами, молоддю 3-го тисячоліття. А їх нема… через десятиліття їх убили кулі війни.

       Чи є містечко у Європі, де б не було безіменної могили – могили Невідомого солдата? Його ім’я загубилося на фронтах війни, його біографія – єдине слово – солдат.

        Пройдуть роки. Не буде в живих і нашого покоління, але хтось із вдячності йтиме сюди. Бо пройдуть роки, століття, але вічний вогонь пам’яті не погасять вітри змін, не зітруть століття. І в Україні не було сім’ї, якої б не торкнулося горе, що несла війна. Згадайте села, що горіли, стерлися з лиця землі, міста розорені, але не підкорені, згадаймо про кожну вулицю, про розбиті мрії і нездійснені надії. Солдати Великої Вітчизняної війни на смерть стояли за кожен метр своєї землі, горіли в танках. Крізь дощі і сніги, крізь роки і лихоліття говорять з нами ті, хто не усміхнеться сьогодні і не зустріне весну.

Частина ІV. Афганістан.

Ведучий. Далекий грудень 1979 року… далека та чужа країна Афганістан. Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі! Ніхто та ніщо немає бути забутим, аби не забути – треба пам’ятати, а щоб пам’ятати – треба знати: 160 тисячам наших земляків судилося пройти це випробування. 33 830 з них повернулися додому в цинкових гробах, 12 тисяч залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть, але з невиліковними хворобами. Сивіли від горя батьки й матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів. Одну нагороду заробили вони за проявлені мужність і героїзм – право бути похованими на рідній землі.

Учень 7.

Падали хлопці на чужій землі, а в них на долонях лінії життя такі  довгі і прекрасні.    

                                    Затис руками хлопець рану,

                                    А кров між пальцями біжить.

                                    Мені вмирати рано, рано.

                                    Я хочу жити, жити, жить.

І до кінця він сподівався, але йому не повезло.

                                    Ні болю й страху не було,

                                    Він помер, лиш здивувався.

        Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їх ненароджені діти. Але вони живуть у пам’яті бойових друзів, продовжують усміхатися зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях.

         У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але ця дата особлива – цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.

Частина V.

Ведучий

      23роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим що у буремні 90 – ті,Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною,тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава»,а тепер ці слова набули нового змісту.

Наразі вже точно зрозуміло,кому ці слова адресовані,і ні в кого немає сумнівів,що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України,лікарі які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу,волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Учень 8.

       Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням це вже віддання шани найкращим,котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини,а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

         Коли перед очима кадри з новин,фото поранених та загиблих героїв,дивлячись їм у вічі ,ми розуміємо,що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу»став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну,це стало станом душі.

       В результаті бойових дій в Україні загинули 2905 людей (і це лише офіційні данні про тих кого вдалося ідентифікувати та захоронити),в тому числі 28 дітей. Поранення отримали 7640 людей. Солдати добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас!

        Не обійшла біда і Ріпкинщину. 28 квітня 2014 рокуна аеродромі Краматорська  загинув солдат Куриленко Дмитро Олексійович, житель селища Ріпки, учень нашого навчального закладу. 11 лютого 2015 року у районі міста Дебальцеве Донецької області загинув ще один ріпкинець старший солдат Шелупець Дмитро Вікторович

Учень 9.

                                      Пливуть гроби по морю, як човни –

                                      По морю рук,по морю сліз і гніву.

                                      Пливуть в човнах розтерзані сини

                                      На хвилі молитов і переспіву.

                                      Так ніби в жилах замерзає кров,

                                      А потім б’є у скроні голос крові

                                      За ти хто тихо жив, а відійшов

                                      У дзвонах слави праведним героєм.

                                      Пливуть човни,гойдає кожну лодь

                                      Людська долоня,тепла і тремтяча,

                                      Човнами править втішений Господь,

                                      А серце розривається і плаче.

                                      І кожна мати плаче,і пече

                                      Їй кожна рана у чужого сина.

                                      Стоїть Донбас і Львів – плече в плече

                                      І разом з ними плаче Україна.

                                      Нехай же вам, герої,віддає

                                      Святий Петро ключі від того раю,

                                      Де убієнний ангелом стає,

                                      Бо він герой. Герої не вмирають.

                                      Герої не вмирають.Просто йдуть

                                      Із поля бою – в небо.В лицарі – зі смерті.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть….

                                      Героям слава – вписано у серці.

         На знак вшанування пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилимо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання, метроном.)

Частина IV. “Пам’ять”.

Ведучий    

                                   Спить у гільзах патронів чорне горе мільйонів,

                                   Сплять повішені очі, сплять прокльони жіночі,

                                   Сплять уста спопелілі, сплять гіркоти вловимі,

                                   Бухенвальди, Афгани, Хатині.

Сплять розстріляні крики, людське горе велике,

                                  Що палило нам груди, не будіть його, люди!

(Звучить музика “Журавли”).

Учень 10.

Зникають журавлиними клинами ветерани війни, йдуть у небуття учасники війни. Час невблаганно стирає в пам’яті факти, події, імена. Але ми все пам’ятаємо і вдячні патріотам нашої Батьківщини.  

                                     Пам’ятайте про тих, що безвісно пропали,

                                     Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали,

                                     Пам’ятайте про тих, що згоріли, як зорі.

                                     Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

                                     Пам’ятайте про тих, що за правду повстали

                                     Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах,

                                     Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки

                                     Є в місцях невідомих невідомі останки.

                                     Є в лісах, є у горах, і є під горою.

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

                                     Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні.

                                     Хай відомими стануть всі герої безвісні.

 Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, але і в пам’яті наступних поколінь назавжди залишиться згадка про воїнів, які захищали Вітчизну у страшне лихоліття. Бо без пам’яті немає майбутнього.

Ведучий.

На завершення я хочу побажати усім вам справжньої любові до краю, де живете, до України. Хочу, щоб усі ви вірили в щастливе майбутнє нашої держави, щоб уміли боротися за її оновлення. А для цього варто вчитися, багато працювати і надіятися на краще.

Шелупець Дмитро Вікторович

Дата та місце народження: 4 лютого 1989 р., смт. Ріпки, Чернігівська область. Дата та місце загибелі: 11 лютого 2015 р. (помер від поранень). Звання: Старший солдат. Посада: Водій-електрик. Підрозділ: 2-й об'єднаний польовий вузол зв'язку ГШ.

Обставини загибелі: 11 лютого 2015 року у районі міста Дебальцеве Донецької області внаслідок обстрілу бойових позицій артилерією ворога був тяжко поранений. Від отриманих ран помер по дорозі до лікарні міста Артемівська Донецької області. Місце поховання: смт. Ріпки, Чернігівська область. Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Куриленко Дмитро Олександрович

Дата та місце народження: 12 березня 1992 р., смт. Ріпки, Чернігівська область. Дата та місце загибелі: 28 квітня 2014 р., м. Краматорськ, Донецька область Звання: Солдат. Посада: Водій. Військовий підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

Обставини загибелі: 28 квітня 2014 р. загинув на аеродромі Краматорська, де проходив службу. Вранці з молодшим сержантом Максимом Римбалюком робили щоденний огляд інженерних загороджень периметру та підірвалися на міні. Помер від отриманих осколкових поранень у гелікоптері близько 12-ої години дорогою до військово-медичного клінічного центру в Харкові. Місце поховання: смт. Ріпки, Чернігівська область. Указом Президента України № 599/2014 від 19 липня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).